Ви є тут

Доля однієї сім'ї

В селі Степанівка поряд з колишнім маєтком Млодзієвських на подвір'ї школи стоїть хата. Ця хата моїх прадіда Степана та прабабусі Павлини Варваржецьких, яких розкуркулили 1932 року.
На той час вони мали 18 десятин землі, 2 пари коней, 4 корови. В сім'ї було четверо дітей Олексій, Михайло, Надія та Сергій. Найстарший Олексій працював вчителем в Степанівській школі після розкуркулення висланий на Черкащину, де трагічно загинув. Михайло загинув під час війни. Надія потрапила до с.Королівка Ємільчинського району до сестри Павлини Ганни за деякий час до того як сім'ю розкуркулили. Батьків репресували, але матері вдалося на якийсь час вирватися додому бо в селі залишився найменший син Сергій, який вже почав пухнути з голоду. Павлина забрала його і відвезла на вокзал в Коростень чи Київ і сказала:«Іди, Сергійко, там тебе заберуть». Так він потрапив до дитячого будинку. Звідки починає писати листи до сестри Надії та тітки Ганни. Після цього і він потрапляє в с.Королівку. Під час війни брат та сестра були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Потім повернулися в Королівку створили свої сім'ї і все життя були підтримкою один одному. Павлина перед війною прийшла в Королівку також і змушена була переховуватися, бо з'ясувалося, що вона прийшла пішки з Уралу. Померла 1954 року. Минулого року 12 лютого померла на 97 році життя моя бабуся Надія Палько Варваржецька. Сергій помер на декілька років раніше. До кінця своїх днів жалів, що мати не погодилась іти до колгоспу може життя у всіх склалося по іншому і сім'я збереглася б. Доля Степана невідома в архівах нічого не вдалося знайти.
Ольга Лугина

21 жовтня 2019 року