Ви є тут

Марс на Землі: Олевські ліси

«Бурштинова лихоманка», «бурштиновий армагеддон», «екологічна катастрофа» - за останні п'ять років заголовки у різних медіа були саме такими. Три північні області України - Житомирська, Рівненська та Волинська - привернули до себе увагу усієї країни через масовий нелегальний видобуток бурштину. Проста технологія вимивання каміння з-під землі наносила і продовжує наносити величезну шкоду екології і поступово знищує ліси на півночі Житомирщини.
З 2014 року розв'язання проблеми нелегального видобутку бурштину брали під особистий контроль чиновники різного рівня, починаючи від голів райдержадміністрацій і закінчуючи президентами України.
Зараз масовий видобуток бурштину припинено. Не те, щоб він повністю зупинився, але масштабів, які бачили наші журналісти влітку 2015 року, зараз точно немає. Подекуди це стало можливим завдяки облавам, масовим затриманням і постійній роботі з конфіскації напівкоштовного каміння співробітниками правоохоронних органів та Служби безпеки України.
Після того на місцях великих родовищ вже не чутно двигунів помп, але зовсім свіжі сліди на ґрунтових дорогах серед лісу говорять нам про те, що подекуди старателі ще виїжджають на «миття» бурштину.
Ми домовились про поїздку на Олевщину із провідниками, які знаються на видобуванні бурштину. Ці люди погодились провести нам своєрідну екскурсію лісами навколо райцентру, показати наслідки «миття» бурштину та розповісти деталі про добування та збут сонячного каміння.
Один із провідників зустрів нас в Житомирі. Чоловік, який представився Олексієм (ім'я провідника змінено) впродовж кількох років не з чуток знає про видобуток бурштину на Олевщині. Інший чоловік підсів в наше авто в самому Олевську - він місцевий.
Після короткого знайомства ми обговорили маршрут і вирушили в дорогу.
Першим пунктом призначення на нашому маршруті є місце видобутку неподалік села Андріївка. Проїхавши лісовим путівцем, ми виїжджаємо до великого рову, заповненого водою. Вона здається неприродно блакитною. Такого забарвлення їй додає глина, вимита на поверхню землі. Цю штучну водойму вирили старателі, і саме звідси вони беруть воду для помп.
Розговорившись, запитуємо в наших провідників, як саме працюють помпи, скільки людей для цього потрібно та й загалом про весь процес вимивання бурштину.
Так би мовити, бойовий розрахунок помпи складається із шести людей. Один працює на двигуні, який може бути розташований в сотні метрів від ями. Іноді так роблять, щоб помпа не втопилась в багнюці, або ж з елементарної обережності, щоб не привертати зайвої уваги її ставлять в кущах. Самим вимиванням займається п'ятеро. Найвідповідальніша роль - в людини, яку називають «тичкар». Довгою жердиною (тичкою) він направляє струмінь води в землю. Саме від його майстерності і залежить «улов» бригади. Ще троє-четверо людей орудують в каламутній рідині звичайнісінькими сачками і виловлюють каміння, яке, до речі, через свою щільність є легшим за воду.
Не менш важливою справою в старательському ремеслі займаються люди, яких називають «фішкарями». Почувши таку незвичну назву, одразу розпитуємо, чому цих людей називають саме так.
- Бо вони, «рублять фішку», ну, «шарять», - усміхається один із наших провідників.
«Фішкарі» - це по суті своїй розвідники. Ці люди стоять на сторожі в кілометрі, або ж і більше, від місця видобутку. Їх основне завдання - попереджати про небезпеку (іноді за допомогою рації, іноді - телефоном) бригаду, яка працює на місці видобутку. «Фішкарі», якщо послуговуватись військовою термінологією, облаштовують собі «секрети» - спеціальні місця для спостереження. У цих «секретах» вони можуть проводити цілий день, і недосвідчена людина навіть і не помітить, що потрапила в поле зору «фішкаря». Ба більше, деякі з них використовують справжнісінькі маскхалати. Від військових розвідників їх відрізняє хіба що відсутність зброї.
Далі дізнаємось, як саме можна «мити» бурштин. Найкращим знаряддям для цього є трилітровий дизельний двигун Mercedes. Окрім того, що сам двигун потрібно поставити «на колеса» для зручності транспортування, потрібно також подбати про транспорт для людей. Найпопулярнішими машинами серед старателів через високі прохідні якості та дешевизну є ГАЗ-66 (який також називають «шишига», або ж «шишарік») та УАЗ-452 (який в народі називають «буханка»). Втім, бригади використовують і позашляховики, а іноді і легкові машини. Щоправда, на легковику є великий ризик загрузнути в багнюці.
Втім, навіть зібравши бригаду, і придбавши необхідне обладнання та транспорт, просто так зайти на місце для видобутку бурштину непросто. Для цього потрібно домовитись із так званими «смотрящіми» за ділянками. Їх тут ще називають «організаторами». Раніше це були представники криміналітету, але після масштабних облав правоохоронців, цю функцію на себе перебрали місцеві жителі, які мають певний авторитет серед своїх земляків. Дуже часто ці люди володіють одразу кількома помпами і самі набирають бригади. Лише після узгодження із ними можна вийти на «перемой».
Заробіток від видобутку бурштину розподіляється за такою схемою: частина грошей, вторгованих від продажу бурштину, йде на організаційні витрати: їжу, пальне, пожежні рукави та інше. Від 30 до 50 відсотків від прибутку забирає собі «організатор», який найчастіше і є власником обладнання. Решта - розподіляється між учасниками бригади. Але й тут є певна градація. Трохи більше отримує «тичкар», бо саме від його хисту і «чуйки» залежить кількість видобутого каміння. Решта грошей ділиться між «сачками» та «машиністом» приблизно порівну.
Фіксованої оплати немає, адже усе залежить від здобичі, яку вдається дістати з-під землі.
Після того, як каміння дістають із землі, бригади та організатори стикаються ще з однією проблемою - його потрібно продати. Наш місцевий провідник каже: раніше в самому Олевську було понад 40 «скупів». Втім, правоохоронці викрили багатьох із них, і тепер людей, які готові приймати бурштин в околицях, можна перерахувати на пальцях однієї руки. І вони працюють тільки з тими, кого добре знають.
Зараз ціна на бурштин трохи впала, але за сонячне каміння все одно можна виручити непогані гроші. Провідники кажуть, в Олевську «скупи» дають близько 1000 доларів за кілограм «двойки» (камінці розміром 2 см), «п'ятірку» (5 см) можна продати за 1400$/кг, «десятку» (10 см) за 1800$/кг, «п'ятдесятку» (50 см) - за 2800$/кг.
Почувши розцінки, ми одразу ж розпитуємо про рідкісні камені, у яких могли залишитись комахи та інша живність. Місцеві кажуть, що таке трапляється рідко, але іноді бувало.
Один і наших провідників навіть колись бачив на власні очі камінь, у якому знаходилась ящірка розміром із вказівний палець дорослого чоловіка. Щоправда, коштує таке каміння дуже дорого і зазвичай «скупи» його не приймають. Щоб продати такий камінь, покупців потрібно шукати деінде.
Але про такі знахідки краще мовчати, кажуть наші провідники, бо за таке каміння справді можуть вбити.
Наші провідники кажуть, наступне місце на маршруті - урочище «Корабель». Власне, із нього і розпочався масовий видобуток бурштину в цих краях. У 2014 році тут знайшли велике (можливо, найбільше і найякісніше) родовище бурштину. Інформація швидко розлетілась між людьми, і вже за кілька місяців тут почали працювати по кількадесят помп одночасно.
Урочище має таку назву, бо раніше, ще за часів Петра І, тут вирощували 30-метрові сосни, які використовували у корабельному будівництві.
Ще п'ять років тому тут можна було побачити дерева-гіганти. Були тут і 400-річні дуби. Втім, зараз - це все вже історія. На місці дерев - ями, на місці родючих земель - пісок, вкритий тріщинами, який більше нагадує поверхню Марса, на місці віковічного лісу - пустеля і всохлі мертві дерева.
В 15 хвилинах їзди автомобілем від урочища «Корабель» знаходиться ще одне місце видобутку бурштину. Щоправда, тут його дістають із надр легально. Компанія Right Solution володіє кількома спецдозволами на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку родовищ бурштину на півночі Житомирщини. І цю компанію називають «піонерами» в справі легального видобутку бурштину.
Перше, що впадає в око, - це масштаби. Просто посеред лісу вирито величезний кар'єр, на дні якого стоїть вода. Робітники кар'єру видобувають каміння кар'єрним методом за допомогою спецобладнання і спеціальних установок.
За словами геолога, який розповів про технологію видобутку, ці кар'єри засиплють на зиму та вкриють шаром родючого ґрунту, щоб на місці видобутку можна було висадити ліс.
Впродовж кількох останніх років лунають заклики про необхідність легалізації видобутку бурштину та рекультивацію пошкоджених земель.
Але допоки у високих кабінетах вирішують, яким чином можна вплинути на ситуацію, десь в лісі на Олевщині заводиться трилітровий дизельний двигун Mercedes, «тичкар» починає качати воду під землю, а «сачки» виловлюють сонячне каміння, яке спливає на поверхню.

Нед, 09/29/2019 - 22:12