Ви є тут

Із вихователя – в розвідники

«А де Вова? Коли Вова прийде?» – запитували у своїх вихователів дітки, коли дізналися що їх вихователь та директор дошкільного навчального закладу пішов служити до війська. Відслуживши визначені терміни строкової служби, Володимир підписав контракт зі Збройними Силами в складі нашої бригади. Став контрактником саме тоді, коли почалося вторгнення російських військ до Криму та розхитування ситуації всередині всієї України російськими спецслужбами. Молодий солдат уже тоді розумів, що буде війна, а факт, що його поставили в штат розвідувального підрозділу, свідчив про прямий контакт з противником у недалекому майбутньому.
Навчатися справі водія на БТР-80, на чию посаду призначили спочатку хлопчину, виявилося справою нескладною: «Мені здалося, що ми одразу порозумілися зі своєю «ластівкою». Я її жодного разу не називав «залізякою», «металюкою» чи просто по номеру, і не забував приділяти увагу: протерти фари, броню… Як будь-яка стара радянська техніка, машина вимагала технічного догляду, і я давав їй усе необхідне, тому жодного разу вона мене й не підвела», – з посмішкою згадує тепер Вова. А проїхати довелося їм обом не мало: половину літа 2014-го під час рейдових дій, всю зиму 2015-го в боях на Дебальцівському напрямку – словом, побували скрізь і всюди. Для Володі та його побратимів їхній «бетеер» був не лише засобом для виконання завдань, але й у прямому сенсі домом, де вони протягом 4 міяців поспіль спали, чергували, їздили на завдання. Хлопці повністю довіряли своєму водію, адже не один раз він витягував їхні дупи із «найгарячіших» точок.
Організаторські здібності,уміння спілкуватися та домовлятися з людьми, які він здобув на посаді директора дитсадка, у поєднанні з командирськими якостями, здобутими на війні, помітило Володине керівництво – і запропонувало стати командиром взводу. Із прийняттям командної посади у хлопчині змінилось не багато: такий же усміхнений, позитивний, але водночас став суровішим та змінилося ставлення до військової справи. Будучи солдатом мав два завдання: вижити самому та не втратити товаришів, а тепер додалося до того інше – зберегти життям своїм підлеглим, які є його друзями та братами, і грамотно, з користю виконати поставлене командуванням завдання, що в подальшому, вірить Володя, забезпечить звілнення українських земель.
На запитання, за що отримав орден Богдана Хмельницького, Володимир відповідає з притаманною багатьом бійцям сором’язливістю та лише йому такою щирою посмішкою: “За щось дали, не знаю за що…”, хоча його командири та вся родина розвідників добре знають, за що такі люди як Володимир отримують подібні нагороди. Адже пам’ятають врятовані життя побратимів та всі бої за участі сміливого вихователя дитсадка впродовж чотирьох років війни.

Суб, 10/20/2018 - 20:49