Ви є тут

Свято-Василівський собор - один з найдавніших в Україні

Місто Овруч. Ми знаємо, що це районний центр, чорнобильська зона і що там багато лісів… Але не всі знають, що це місто є одним із найдавніших у Східній Європі. Перша літописна згадка про нього датується 977 роком. Згадувався Овруч у літописі під назвою «Вручий». Наприкінці Х ст. Вручий став центром древлянської землі й славився як найвизначніше місто з розвиненими ремеслами.
Саме тут, у містечку з 16-тисячним населенням, знаходиться Свято-Василівський собор, що має понад тисячолітню історію. За переказами, тут колись була стара дерев'яна церква, яку збудував у 997 році князь Володимир, хреститель Київської Русі (при хрещенні отримав ім'я Василь). А вже близько 1190 р. князь Рюрик Ростиславич звів в Овручі новий кам'яний собор св. Василя.
Якщо вас манять таємничі місця і ви захоплюєтеся величчю кам’яних споруд, тоді вам сюди.
Собор видніється одразу при в’їзді в місто. Уквітчаний, він манить до себе нині вже як Свято-Василівський жіночий монастир Української православної церкви. Відвідавши його, ви отримаєте спокій душі. Тут зможете поспілкуватися зі священиком Спасо-Преображенського собору Олексієм Жуковським, який паралельно несе службу в монастирі. Дозволено розмовляти з монахинями, які можуть розповісти багато чого цікавого.
Одразу варто зазначити, що люди тут привітні. Зустрінуть вас радо. За чашечкою ароматного трав’яного чаю та розмовами про монастир ви не помітите, як швидко промайне час.
Незважаючи на велич собору ззовні, усередині він не такий великий. Адже стіни храму-фортеці завтовшки 1 м. Цікаво, що між зовнішньою та внутрішньою стіною є сходи, якими може пройтися хіба що сміливець, адже вони досить високі, круті й вузькі. У самому монастирі, на стіні, що збереглася зі староруських часів, можна побачити фрагменти фрескового розпису з позолотою, над якими невладний час. Придивіться до малюнків – ви помітите багато чого захопливого.
Цікаво, що вікна храму за будь-яких погодних умов не мокріють. Також подейкують, що у підземеллі собору знаходяться печі з тепловими лабіринтами, за допомогою яких проводилося опалення, адже перша підлога була кам’яною, з решіткою. Як виявилося, жіночий монастир тут був не одразу.
− Перша жіноча обитель біля Свято-Василівського храму з’явилася у 1906 році. Сестри обителі допомагали у відновленні храму. На схід від собору збудували корпус жіночого монастиря. На церемонії відкриття храму у 1911 році був присутній цар Микола ІІ. Він особисто опікувався його відбудовою. Цар подарував позолочене панікадило, яке досі зберігається і є безсумнівною окрасою храму. Нова церква постала в комплексі з духовною обителлю. Тоді тут було 75 монахинь.
Багато чого бачили стіни Свято-Василівського жіночого монастиря. У них завжди молися, рятували і навчали людей. У його стінах були і дитячий будинок, дитяча лікарня, ПТУ. Тільки у 1979 році церкву і корпус монастиря взяли під охорону як пам’ятки архітектури. Реконструкція Свято-Василівського храму розпочалася в 1984 році. А в 1990 – повернулися монахині, − поділилася з нами в. о. настоятельниці, монахиня Евфалія. − У 1986 році, коли сталася Чорнобильська катастрофа, місто відвідала японська делегація. Представники зазначили, що стіни ніби дзвенять і мають велику силу.
До монастиря приїздять люди з різних куточків України, щоб поклонитися до чудодійної Казанської ікони Божої Матері. Так, приміром, рік тому до нас завітала сімейна пара, яка мала проблему – 8 років не було діточок. А нещодавно ця ж родина приїхала уже з поповненням (народилася двійня)! Таких випадків досить багато, адже віра творить дива.
Також можна познайомитися і з буденним життям монахинь. Виявляється, сюди приходять прихожани (підлітки), які допомагають черницям у побуті. Тоді, коли ми приїхали, на кухні допомагала випікати проскури дівчинка Анастасія. Їй лише 12 років, а вона при кожній нагоді прибігає в монастир. На питання, чому саме сюди, відповіла: «Тут мені подобається, тут мене чують. Я тут потрібна. Роблю все, на що благословляє матушка».
І справді, територія жіночого монастиря оповита трепетною атмосферою. Час тут ніби зупинився. Ніхто нікуди не поспішає. Усе спокійно. До реальності повертають екскурсії, які тут доволі часті.
Нині в монастирі мешкає 20 монахинь різного віку, найстаршій – 90 років, наймолодшій послушниці – 20 років.
Священик Олексій розповів нам про благі діяння монастиря. Тут працює недільна школа, годують нужденних та знедолених (нас теж пригостили монастирською випічкою, нічого подібного раніше не куштували). За нагоди організовують поїздки до святих місць, допомагають одиноким людям тощо. Усе це свідчить про те, що у Свято-Василівському жіночому монастирі є люди, які несуть у собі світло, любов і турботу до ближнього свого. Тут вас почують і підтримають.

Чтв, 11/23/2017 - 22:28